Сегодня - 91 год выдающейся украинской поэтессе Лине Костенко.

 

Не буду ничего много писать, только опубликую ее замечательные стихи из первого поэтического сборника, "Проміння землі", изданного в 1957 году.

***

Знову чую російську мову,

Мову рідкісної краси...

Прошуміли вікнами знову

непроглядні брянські ліси.

Обступила темні ялини

полохливих берез юрба.

Їх далеко десь мла поглине,

голуба, голуба, голуба...

Опустити скло непротерте,

все, що бачиш, душею обнять,

і задуматись, і завмерти,

і до самої ночі стоять...

На моє непокрите волосся

опадає легка курява.

Крізь важку вечорову просинь

проступає вогнями Москва.

***

Найрідніше моє Підмосков"я,

я сходила твої гаї.

Там спіткала свою любов я,

не таїла від тебе її.

Ти до мене привітно торкалось

молодими руками ялин.

Ти за щастя моє боялось,

хоч не знало ніяких причин.

Ти дивилось на мене тривожно

голубими очима озер...

Ну, то як же у світі можна

відірватись від тебе тепер?

Поїзд виїхав з Підмосков"я -

серцем я відчуваю межу.

Нерозривне з моєю любов"ю,

я тебе бережу, бережу...

Зберігай же і ти ознаки -

на березах зарубки слід -

щоб було мені де поплакать,

як вернусь через кілька літ.

МНОГАЯ И БЛАГАЯ ЛЕТА!